Атріовентрикулярна блокада


Атріовентрикулярною блокадою називають порушення проходження електричного імпульсу через провідну систему серця. У результаті цього порушується скорочувальна властивість серця, розвиваються аритмії, змінюється кровопостачання внутрішніх органів.

 

Атріовентрикулярна блокада може супроводжувати запальні процеси в міокарді, інфаркт міокарда, кардіосклероз, хвороба Ленегра (прогресуюче ураження мітрального клапана, підстави аорти і міжшлуночкової перегородки, що приводить до їх звапніння).

Трансформації в провідній системі можуть відбуватися на різних рівнях - всередині самого передсердно-шлункового вузла, на рівні стовбура передсердно-шлункового пучка (пучка Гіса) або далі на його розгалуженнях (ніжках пучка Гіса). Порушення провідності в пучку Гіса призводять уповільнення електричного імпульсу (неповній блокаді I ступеня). Більш важкі ураження призводять до формування блокади II ступеня. Поряд з цим частину імпульсів, що запускаються водієм ритму, не доходять до шлуночків.

Повна блокада (III ступеня) реєструється нечасто і, в більшості випадків, не буває стійкою. При повній блокаді скорочення серця припиняються до моменту, поки роль водія ритму не візьме на себе новий вузол 3 порядку, розташований нижче місця блокади. Якщо запуск скорочень серця від нового водія ритму затягується, імовірна повна зупинка серця хворого. Чим далі від передсердно-шлуночкового вузла знаходиться шофер ритму, тим з меншою частотою буде скорочуватися серце. При повній блокаді також може запуститися відразу пару центрів автоматизму, що призведе до не сильний несинхронним скорочень шлуночків (фібриляції).

Симптоми


При блокаді I ступеня затримка проведення імпульсу утворює частки секунди. Зазвичай такий стан не викликає ніяких патологічних ознак. Значно частіше початкові трансформації провідності виявляються при проведенні електрокардіограми по подовженому проміжку P - Q. Іноді блокада I ступеня може свідчити про підвищену активність блукаючого нерва. Навіть за відсутності скарг хворі з показниками атріовентрикулярної блокади підлягають спостереженню у кардіолога.

При блокаді II ступеня хворі скаржаться на перебої в області серця, уражень серцебиття, іноді і на напади стенокардії. Недостатність кровообігу проявляється в загальній слабкості, стомлюваності, головних болях, задишці. Вірогідні напади гострих порушень мозкового кровообігу у вигляді короткочасних непритомності.

При вислуховуванні серця відзначаються більш рідкісні, ніж в нормі серцебиття (менше 80 ударів на хвилину), скорочення передсердь збігаються зі скороченнями шлуночків («гарматні» тони).

Якщо атріовентрикулярна блокада ускладнює атеросклероз аорти, під час систоли вірогідний різкий підйом тиску до великих цифр (200 - 300 мм рт ст).

При атріовентрикулярній блокаді може спостерігатися недостатність кровообігу. Вона може передувати блокаді і бути наслідком основного захворювання, або розвинутися при зниженні частоти серцевих скорочень до 30 в хвилину.

Остаточна діагностика атріовентрикулярної блокади встановлюється по добовому моніторування електрокардіограми. Особливе значення в діагностиці має виявлення шлуночкових екстрасистол.

Наслідки




Атріовентрикулярна блокада призводить до порушень серцевого ритму, порушення кровообігу і кисневого голодування внутрішніх органів.

Найбільш важкими наслідками атріовентрикулярної блокади можуть стати прояви синдрому Морганьї-Адамса-Стокса, при якому розвивається несподівана втрата свідомості із зупинкою дихання і серцебиття. Напади починаються з різкого запаморочення, потемніння в очах, слабкість. Хворий блідне і майже миттєво втрачає свідомість. Через приблизно півхвилини розвиваються генералізовані судоми, при яких часто відбувається мимовільне сечовипускання або дефекація. Потім на тлі дихальної недостатності зазвичай з'являється зупинка дихання. При відновленні роботи серця хворий приходить до тями. Після нападу хворі значно частіше не пам'ятають, що з ними сталося.

Правила лікування та ймовірні ускладнення



Лікування при атріовентрикулярній блокаді можливо медикаментозним та хірургічним (за допомогою впровадження електрокардіостимулятора). Перш за все, потрібна терапія основного захворювання, через якого розвинулася атріовентрикулярна блокада.

В якості медикаментозної терапії порушень провідності використовують холіноблокуючу (атропін) і адреноміметичну засоби (ефедрин, алюпент). Вони покращують проведення електричного імпульсу в серці і частішають частоту серцевих скорочень.

Застосування електрокардіостимулятора можливо тимчасовим (при введенні електрода через венозне русло) або постійним (при підшивки апарату всередині організму з постійною фіксацією електродів всередині серця). Управління сучасними стимуляторами передбачає можливість самостійного вмикання апарату хворим при походженні порушень ритму або відключення його при нормалізації роботи серця.

Установка стимулятора проводиться в наступних випадках:

  • при нападах аритмії, що супроводжуються втратою свідомості;
  • при зниженні частоти серцевих скорочень до 40 ударів на хвилину і менше;
  • при наростаючих порушеннях кровообігу;
  • при показниках появи периферичного водія ритму;
  • при атріовентрикулярній блокаді II - III ступеня, що супроводжується порушеннями ритму серця.

Застосування стимулятора протипоказано при дисфункції міокарда, що супроводжується застійної серцевої недостатністю, і при деяких видах вад серця.

При нападах Морганьї-Адамса-Стокса продемонстровані реанімаційні заходи.

Інші статті по Кардіології: